Типовий Збараж та нетиповий замок

Отож, розповім про свою мандрівку до цього містечка на Тернопіллі. Збараж не входить до «розкручених» туристичних центрів, принаймні з Кременцем чи Бучачем він, поки що, не рівняється. Можливо, спровокую когось повторити мій досвід і нагрянути сюди з візитом :)

Стартував я, не близько — не далеко, зі Львова! До Тернополя зручне сполучення електричками, щоправда їдуть вони зовсім не поспішаючи (близько трьох годин). Зате за вікном — гарні краєвиди. Прибувши до Тернополя доведеться переміститися до автовокзалу (це близько 20-25 хв пішки). Звідти часто їдуть маршрутки і автобуси до Збаража, який лежить зовсім недалеко від Тернополя (відстань біля 25 км). Мені пощастило спіймати маршрутку і доїхати досить швидко. Автобус довіз мене до великого перехрестя на південь від старого міста. Звідси прямую на схід, далі на північ, через міст на р.Гнізна. Біля моста — оригінальна каплиця з фігурою святого Антонія. Подібних я більше не зустрічав.

І ось зліва виринає велетенський комплекс оборонного бернардинського кляштора. Справді, не кожен обласний центр може похвалитися таким монастирським ансамблем. Споруда, оточена просторим подвірям, тож фотографам тут — привілля, частково із півдня, від Гнізни, зберігся низенький оборонний мур. Келії являють собою двоповерховий П-подібний корпус, вони прибудовані до костелу святого Антонія, і разом утворюють замкнуте внутрішнє подвір'я. Могутній тринавний костел з елегантно вигнутим порталом і двома вежами перебуває у доброму стані, частково, за винятком веж, відреставрований ззовні. Вхід закритий решіткою, тож детально оглянути інтер'єр не вдалося. У реставрації відчутна рука поляків — просто, стримано і зі смаком. З півночі збереглася оригінальна набрамна оборонна вежа — дзвіниця.

Комплекс Бернардинського монастиря. Вид з Замкової гори

Більшість келій займають різні установи, редакції газет, тощо. Зайшовши в одні двері, я потрапив у довгий коридор, проте нічого особливого там не спостеріг. Цікаво, чи збереглося щось у внутрішньому подвір'ї, можливо, криниця?

Обійшовши монастир із півночі, прямую далі на північ. Майже поруч із кляштором розташувалась Успенська церква, перебудована з колишнього костелу Тринітаріїв (тут колись був ще один монастир). Церква вирізняється красивою півкруглою апсидою. Фасад, як і в бернардинському костелі, має бароковий вигин. Загалом можна констатувати що церква зовні не особливо змінилася в результаті перебудови і зберегла більшість рис костелу-попередника. Інтер'єр вдалося оглянути також лише крізь скляне віконце дверей. Храм належить Автокефальній Православній церкві.

Церква Успіння Богородиці

Вулиця біжить далі на північ і дещо вгору. Тут лежить сучасний центр міста, велика площа з пам'ятником Івану Франку та сучасна будівля міської, а може районної, ради. Думаю це в даному контексті не так уже й стуттєво :) На жаль центр і прилеглі вулички трохи належать до типу «шанхай». Цілісна австрійська чи польська забудова не збереглася, набудовано різнорозміних і різньокольорових будиночків, магазинчиків, кафе, між якими не всюди присутній асфальт :)

Трохи обабіч - Воскресенська церква кінця 18 століття, яку я оглянув лише ззовні. Храм, після наступних ремонтів і перебудов ніяк не виглядає на 200 літній, радше на типову велику церкву зламу 19-20 століть, з не надто типовими для наших теренів цибулястими банями. Ця церква належить греко-католикам.

Центр може похвалитися ще двома віллами кінця 19 століття, проте назвати їх чимось надто видатними я б не наважився. Звичайні особнячки, один має трохи нестандартну форму даху з цікавими люкарнами та симпатичний ґаночок. Другий особняк підпсований ремонтами.

 Від головної площі спускаємося донизу, до ставу на Гнізді, біля греблі якого стоїть колишній водняний млин. Справа також не оминіть увагою своєрідну «пам'ятку архітектури» — деревяні торгові ряди міського базару. Аналогів я не зустрічав :)

От і казочці кінець… «Стооооп! А як же замок?!!» , спитає уважний читач. Без паніки, це був жарт :) Замок я залишив собі (а отже, і вам) на «закуску». День видався спекотний, а у замках (як правило) холодно, то ж відвідини будуть дуже доречні!

Збаразький замок розмістився дещо віддалік від старого міста, і значно вище, на горі. Його оточує великий старий парк (він же — міський парк Збаража). Майже поруч з греблею водосховища направо відгалужується доріжка, яка плавно підіймається на Замкову гору. Зліва її обмежує могутній багатометровий мур бастіону. Отож у давнину замок був оточений ще одним, зовнішнім, кільцем укріплень. Парк чистий і доглянутий, у ньому можна натрапити на ряд паркових споруд і пам'ятників, як ХХ століття, так і раніших часів.

Піднявшись ще трохи парковою алеєю, бачимо перед собою… замок! І то який! Фортеця бастіонного типу дещо схожа за конструкцією Золочівський замок, теж чотирикутна, але меншого розміру. Усередині розташований замковий палац. Суху історію (і багато фото замку і Збаража загалом) можна побачити тут, я ж розповідаю лише про свої враження. Комплекс, який перебував у суцільних руїнах (це можна побачити на старих фото) був зразково відреставрований і відновлений. Станом на 2012 рік реставраційні роботи ще тривали на задніх бастіонах. (Доречі, не полінуйтесь обійти замок по периметру) Загалом, споруда може слугувати прикладом, як потрібно поводитися зі спадком наших предків.

Збаразький замок. Вїздова вежа

Приміщення палацу та підземелля бастіонів займає експозиція Збаразького краєзнавчого музею. І тут багатюща колекція скульптури, зброї, предметів інтер'єру та меблів, живопису, ікон. Є й невелика етнографічна експозиція. Стенди детально розповідають історію споруди та Тернопілля загалом, тут багато старих фото, карт, планів та креслень. Експозиція у підземеллі палацу ще тільки формувалась, проте туди також можна зайти на власний страх і ризик. В одному з приміщень також перебувала пересувна виставка макетів дерев'яних храмів, створених Михайлом Яськовичем. У в'їздовій вежі є магазин сувенірів, а по бічних сходах можна піднятися на бастіони та оглянути палац і парк з висоти.

Повертатися я вирішив не тим самим шляхом, а звернувши на другий бік замкової гори. Звідси відкривається прекрасна панорама старого міста, де домінує монастир бернардинів. Крута доріжка спускається донизу, поруч старий будиночок, у якому розташувалась дирекція Національного заповідника «Замки Тернопілля». Далі якась адміністративна споруда з пам'ятником Богдану Хмельницькому перед фасадом. Ще трохи — і я знову на перехресті-автостанції.

Чекаю на автобус. І тут під'їжджає лімузин (буквально, дивний довгий Мерседес з трьома рядами крісел) звідnи виходить чоловік авторитетної зовнішності і каже "їдем до Тернополя". Набилося випадкових пасажирів туди багато, доїхали вельми швидко :)

Отож, завітайте у Збараж, не пожалкуєте!

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте